Еклезіофобія

Прийшов до дружньої польської парафії. Запізнився. Сів ззаду, вимкнув звук на телефоні і почав спостерігати: урочисте служіння, високий рівень виконавця, гарне оздоблення, сиві голови... Що? А ну зара перевірю... Точно, 90% сивих, інші лисі. А концерт? А музика? І проповідь добра, а молодих немає.

На жаль, це не виключення з правил а саме правило і є: про Бога люди згадують в тяжкі часи, або на заході життя. Будучи самим членом церкви, часто доводилось слухати дорікання, що молоді люди оминають церкву десятою дорогою, або ж ходять тільки з бабцею чи батьками пару разів на рік як на факультатив - поставити залік. На що у мене виникало німе питання:

- Що ми зробили щоб молодь прийшла до Бога через нас?

Питання молоді і церкви є широке і розглядається в кожному випадку окремо, та я спробую виокремити кілька головних тез які актуальні для мого особистого спостереження.

Вони розмовляють іншою мовою. Часто, слухаючи проповіді священиків, здається, що вони мають вади мови і вдома розмовляють або церковнослов'янською, або ж мовою Шекспіра, Толстого, Ґьотте і Сковороди. Саме Слово Боже Синодального перекладу викликає в молодої людини відчуття вогню інквізиції і позіхальні рефлекси. Самі ж проповіді, що націлені першочергово на старих "бувалих" членів парафії  не завжди доходить до їх сердець. Мартін Лютер, перекладаючи Новий Заповіт, а потім і цілу Біблію, керувався засадами:

- "Слово Боже повинно бути схожим на те як розмовляє мати з малюком, та як торговці розмовляють між собою на ринку"

Тому його тлумачення не було дослівним перекладом Масоретських текстів та Септуаґінти, але було зрозумілим  для народу.

Не подобається Лютер? Ось, прошу! Маєте Христа який неодноразово стверджував, що Закон був часто неправильно зрозумілим через старий контекст народу що попри все мусив вижити в часах неволі та воєн, ну і постійне перетрактування, що виводило його зі сфери Берегині і Охоронця Народу, до зони комфорту клерикалів і шляхетних родів.
Друга проблема полягає на тому, що молоді люди що вперше приходять до парафії почувають себе непотрібними. Подібну ситуацію можна відчути не тільки серед молоді, але і наприклад, часто, серед чоловіків.

Пояснюю.

Наприклад, ми маємо общину в якій склалась непропорційна більшість жінок у порівнянні з чоловіками. Скажемо, 90%. Більш того, нічого особливого тут немає і тенденція зберігається і є розповсюдженою, а місцями і прогресує, доходячи до того, що чоловікам просто немає місця в цьому церковному суспільстві і вони звідти методично виходять, вибираючи "євангеліє" футбольних коментаторів і недільне пивне "причастя" замість проповіді з катедри. Чоловік відчуває свою безкорисність бо немає куди вкласти сили для будування Спільноти Розіп'ятого Христа. В жодному випадку не кажу, що вони потребують цілковитої уваги, та все ж ці міцні і не такі чуттєві створіння можуть проявити себе з доброго боку, якщо їм дати таку можливість.

Така сама і ситуація з молоддю, яку не можуть вписати в сформовану церковну структуру, випускаючи їх лише на огляд старожилів.

"Де волів немає, там порожні ясла; де бики сильні, там врожай великий"  Приповідки, 14:4

До молоді не намагаються промовити актуальним словом, її затягують старими чи навіть застарілими методами, чому вона активно пручається, саботує, і може навіть назавжди полишити церковну спільноту в знак протесту. Старі члени думають, що молоді цікаві ті самі речі, що і їм були цікаві, забуваючи, що нова молодь виросла зі старих технологій, і якщо в 91-му році прагнучим до свіжого та нового, молодим можна було запропонувати чай з тістечками і пару мелодійних перекладів "Hillsong" і цього їй, вистачало, то сьогоднішня практика показує, що це має вартість ностальгії та пам'яті, що з практичною цінністю маж мало спільного. Парафії хочуть залити молоде вино до старої посудини, зовсім не бажаючи цю посудину попередньо освіжіти, почистити. Зовсім не думаючи, що потім те ж саме молоде вино буде пахнути як стара пляшка.

Повернуся до свого початкового питання:

- Що ми зробили щоб молодь прийшла до Бога через нас?

Чи є нашою метою послужити ближньому, чи тільки заповнити порожні місця? Не закладаючи місії церква припиняє своє нормальне існування, заміняючи його на комфорт. Не маючи молоді, церква позбавляє себе майбутнього.

Bohdan Khalus
Для сайту perevorot.org